Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСереда, 19.02.2020, 12:46

Вербківська ЗШ І-ІІІ ступенів

Меню сайту
Міні-чат
200
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Поради психолога

РАДИ -ПОРАДИ ВІД  ПСИХОЛОГА 

Попередження асоціальних проявів та суїцидів серед учнівської та студентської молоді.

        Самогу́бство (суїцид) — свідоме самостійне позбавлення себе життя, спричинене своєю безпосередньою, умисною і бажаною дією. Медичний термін самогубства «суїцид» має коріння у латинській мові — лат. sui caedere вбивати себе.
            Суїцид — акт самогубства або спроби самогубства, який здійснюється у стані сильного душевного розладу або під впливом якогось психічного захворювання.
        Самовільний вихід із життя — це усвідомлений акт самоусунення з життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, при яких власне життя як вища цінність втрачає сенс.
            Актуальність дитячої проблематики в суїцидології визначається нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської молоді. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2% дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8% - вважають, що нікому немає до них справ, 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту.

            Вони не переживають екзистенціальних криз, не відслідковують нейрохімічних механізмів діяльності своєї нервової системи і зживаються з розумінням власної психологічної уразливості. І хоча більшість із них схильна виражати свої негативні переживання через ревучий, вируючий ураган емоцій, у цілому вони надзвичайно прості та життєрадісні істоти. Їхня свідомість, вважаємо ми, дорослі, наповнена лише силуетами плюшевих зайців, деталями заводної гусені із кумедними волохатими ріжками і п’ятисантиметровими винищувачами з написом «та-та-та!» на борту. Можливо, саме через наявність такого милого хаосу нам, дорослим, ніколи не хочеться згадувати про існування такого страшного явища, за яке в середньовічній Європі спочатку протягали вулицею обличчям донизу, а потім, вбивши в груди осиковий кіл, закопували на перехресті. Ми кажемо про суїцид, точніше, про одну з найтрагічніших його форм — дитяче самогубство, почувши про яке, одні закривають вуха, інші — заплющують очі, а треті опечатують свої роти надійним сургучем із мовчання та забуття.

            Щорічно в нашій країні не одна й не дві дитини від 7 до 14 років (сьогодні мова йтиме саме про цей вік) здійснюють спробу самогубства, проте офіційна статистика про ступінь поширення цього явища воліє не знати. Втім, навіть підкручений циферблат статистики не такий страшний, як усвідомлення того, що перед обличчям дитячого суїциду ми, дорослі, практично безсилі: у кожного другого маленького суїцидента відсутній так званий пресуїцидальний синдром — психологічний симптомокомплекс, який супроводжує період формування суїцидальної поведінки. Іншими словами, рішення про смерть народжується в дитячій голові майже блискавично, і часу на обмірковування ситуації чи зіставлення фактів у його рідних уже немає.

            Попри існування сьогодні безлічі теорій і наукових гіпотез про причини суїцидальних актів, жодний психіатр і жодний суїцидолог не скажуть вам, що саме стоїть за цим страшним феноменом і куди ідуть його корені. Дітей не можна віднести до жодного параграфу суїцидології — науки, яка вивчає теоретичний і практичний аспекти суїцидальної активності людини, тому що споконвічно вони були і є джерелом життєрадісності та чистоти. Їм не властиві ті дикі, сповнені мороку й розпачу стани, які дуже часто рухають й управляють дорослими людьми. Ніхто з них навіть не думає поневолювати свою свідомість тією «естетичною аурою самогубства», про існування якої вже понад десять років сперечаються вчені-суїцидологи й котру деякі з них вважають превалюючою у стані будь-якого суїцидента. Та все-таки вони здійснюють «це».

            Щоб зняти стрес, позбутися психотравми дитина вдається до різних, але однаково страшних засобів: мотузки, висоти, отруйних речовин. Причому, говорять спеціалісти, рівень умисності дій, що самозашкоджують, зростає зі збільшенням віку дитини. Вже не одне покоління психіатрів знає про те, що будь-який випадок, у якому людина старша за шість років немов «провокує» свою смерть, — далеко не трагічна випадковість. Особливо це характерно для дитячих отруєнь. «Випадкові» передозування дуже рідкісні серед дітей, тому навіть якщо згодом маля стверджуватиме, що просто хотіло пограти в «лікаря» і тому скористалося вмістом домашньої аптечки для власного лікування, — вірити йому не можна. Тому що, відповідно до статистики, дитячі самогубства дуже рідко були наслідком якоїсь захоплюючої гри.

            Навіть якщо психіатри не знаходять у маленького суїцидента психічного розладу та в його сім’ї «усе як завжди» — це не означає, що в нього не може бути ніяких причин для здійснення акту sui caedo.

Гірка статистика

            За даними психіатрів, серед дітей 7—14 років найбільшу кількість суїцидів здійснюють хлопчики, оскільки їхня психіка в цьому віці неміцна й більше, ніж у дівчаток, схильна до психотравм. Якщо казати про форми суїциду, то медикаменти найчастіше обирають дівчатка, тоді як хлопчики вважають за краще  йти з життя «з допомогою мотузки».

            Чимало дослідників вважають, що більша частина дітей, які здійснили суїцидальну спробу чи суїцид, були психічно здоровими й не мали навіть емоційних порушень. (Академік Павлов також повністю відкидав думку про те, що кожний із тих, хто здійснив суїцидальну дію, неодмінно був душевнохворим. Цей учинок він завжди пояснював відсутністю в суїцидента так званого рефлексу мети.)

            Також було встановлено, що діти, які покінчили чи намагалися покінчити із собою, мали вищий коефіцієнт розумових здібностей порівняно зі своїми однолітками. І, що найголовніше, 78% суїцидентів належали до зовнішньо благополучних сімей із середнім і вище за середній статком. Не знаю, як прокоментувати такий факт і чи можливий коментар узагалі, але серед безпритульних дітей до суїциду, попри всю трагічність їхнього існування, вдається лише кожна десята дитина (що, зазвичай, теж чимало, проте цілком можна пояснити і з соціальної, і з психологічної сторони).

            Проте існуюча статистика дитячих суїцидів по кожній з українських областей — це лише «доведені» цифри. Для виявлення реальної кількості здійснених дітьми суїцидальних дій існує ряд таких «але»: по-перше, самогубства, особливо дитячі, через відсутність вагомих доказів часто кваліфікують як нещасні випадки; по-друге, відсутності цих самих доказів іноді «допомагають» батьки, які не бажають розголошення подробиць і без того страшної трагедії; по-третє, при відсутності ускладнень після здійснення спроби самогубства дитячий суїцид часто ніде не фіксують.

            Саме тому сьогоднішня середньоарифметична кількість дитячих смертей перевищує сім, а не сімнадцять десятків. З року в рік українські діти продовжують іти з життя, і цьому, на жаль, поки що ніяк завадити не можна.

Суїцидогенна сім’я

            Дитяче самогубство — завжди трагедія для всіх — близьких і чужих. Та по рідних дитини, яка пішла з життя, вона б’є так, що багато хто з них утрачає бажання жити. Провалля, що виникло перед ними, поглинає всі думки та почуття. Порівнюючи та спостерігаючи, аналізуючи та співставляючи, психологи дійшли висновку, що травма, отримана близькими суїцидента, цілком може стати причиною нової трагедії. Тому світова психіатрія вже давно каже про необхідність подання психотерапевтичної допомоги найближчому оточенню суїцидента.

Критична глибина питання

            За останні роки загальна психіатрія здійснила значний ривок у розумінні крихкості дитячого світу та розмежувала всі чинники, що впливають на нього. Сьогодні майже кожний другий психіатр може дати чітку й вичерпну характеристику вікових особливостей суїцидальної поведінки.

            Основною причиною, що спонукає дітей до настільки страшного кроку, є сім’я, члени якої не завжди розуміють колосальну важливість своєї ролі або мають досить специфічне уявлення про «правильний» виховний процес. Пропонуюмо вашій увазі фрагмент доповіді суїцидолога — пані Вроно, яка вже понад двадцять років працює в галузі дитячо-підліткової суїцидології: «Діти переконані в тому, що смерть має початок і кінець. У їхньому уявленні смерть — це або інший вид існування, або тривала відсутність, або навіть важка хвороба. Вони переконані, що, здійснивши суїцидальну спробу, помруть, але помруть «не до кінця». З допомогою смерті вони прагнуть уникнути нестерпної життєвої ситуації або позбутися страху покарання за проступок, що наближається. Після «закінчення смерті» діти сподіваються розпочати нове життя без конфліктів із тими, кому був адресований їхній суїцид як останній аргумент, як крик про допомогу. Найчастіше тут йдеться про батьків. Здійснюючи спробу суїциду, діти сподіваються, що зможуть цим учинком змусити їх змінитися і що «вона», смерть, допоможе відновити мир і розуміння в сім’ї, і коли «вона» закінчиться, то можна буде по-справжньому щасливо жити у своїй сім’ї. Семирічний хлопчик після спроби повіситися казав, що вирішив померти через те, що мати погрожувала йому притулком за погану поведінку. Він вичерпав всі аргументи: кричав, плакав, просив — не допомагало, після кожного нового проступку вона продовжувала погрожувати покаранням. І для того «щоб вона зрозуміла», він вирішив повіситися. «Висітиму та дивитимуся, як вона убивається, а потім усе в нас буде гаразд». — «Коли потім?» — запитали його. — «Потім, коли смерть пройде».

            Кожна дитина живе за принципом «тут і нині» і щиро вірить у те, що якщо її карають і не визнають сьогодні, отже, те саме відбуватиметься з нею й завтра, і завжди. Діти дуже безпосередні, але мислять конкретно, тому ті надзвичайні «фігури мови» й міцні словесні обороти, що у нападі злості можуть злетіти з ніжних батьківських уст, вони завжди схильні сприймати буквально. Одне слово чіпляється за інше, друге за третє, третє за попереднє, і дитина вже не згадає про карооких ведмежат, подарованих їй на Різдво. Звичайно, рідкісні батьківські випади не можуть стати підставою для розвитку в дитини суїцидального потенціалу, але якщо внутрісімейна ситуація справді складна та переповнена подібними речами, то цілком можливо, що одного прекрасного дня дитя не витримає напруги й тихо піде. І хтось чужий потім розпочне свою звичну роботу — проводитиме посмертний аналіз обставин, які передують і супроводжують самогубство: вивчати біографію, відтворювати події останніх днів, проводити опитування родичів, аналізувати посмертні записки...

            На думку вищезгаданої пані Вроно, ключовою фігурою суїцидальних дій дитини завжди є її мати, яка, вносячи елементи дисгармонії в їхні стосунки, може сильно ранити дитя. Окремі суїцидологи переконані в тому, що тема «мати суїцидента» не менш глибока та цікава, ніж світ чи світосприймання його самого, тому що в більшості випадків саме вона виступає першопричиною розвитку суїцидального потенціалу.

Госпіталізація

            Якщо спроба суїциду не вдалася і дитина благополучно уникнула фізичних ушкоджень, її батьки, на свій страх і ризик, можуть або звернутися до приватного психолога, або піти «на поступку перед совістю» і госпіталізувати дитину в психіатричну лікарню. За іронією, останню вибирають лише в крайньому випадку, коли дітися вже справді нікуди.

             Для дітей від 3 до 12 років суїцидальна спроба — явище справді досить рідкісне. 

            Дівчинка одинадцяти років: при розлученні батьків її залишили батьку, але дитина не хотіла жити без рідної матері. Нова школа та новий колектив ще більше погіршили ситуацію, і 1 вересня в неї виникло психологічне збудження — вона страшно металася, намагалася викинутися з вікна.

            Наступний випадок також був пов’язаний із проблемами в сім’ї: мама розлучилася з батьком восьмирічної дівчинки й незабаром вийшла заміж за іншого. До появи нового тата мала спала з мамою. Все це призвело до того, що якось вночі в дитини сталося психомоторне порушення, дівчинка кинулася на вікно. Слава Богу, її вчасно зупинили. Подібна реакція була спровокована труднощами адаптації до нової сімейної обстановки, тому нам, крім медикаментозної терапії, довелося підключати психологів, які працювали й з батьками, і з дівчинкою.

            У третьому випадку хлопчик захотів перевірити, чи зможе він спуститися з дев’ятого поверху з допомогою парасольки. Такий інтерес виник у дитини не раптово. У молодшому віці він також любив проробляти подібні експерименти й стрибав із дахів якихось низеньких будівель, сарайчиків. Його теж вчасно зупинили. Ще одна дитина, маючи органічне ураження головного мозку, надзвичайно зацікавилася питаннями загробного життя і, на жаль, дуже піддавалася навіюванням: після яскравої розповіді однолітків про відділення душі від тіла погодилася на повішення. Цього десятирічного хлопчика встигли зняти з петлі, проте до його проблем додалася ще й органічна симптоматика, тому що легку асфіксію він усе-таки встиг перенести.




ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ

1. Поставтесь до педагогічної праці, як до головного змісту Вашого життя. Створіть у собі вчителя!
2. Будьте ерудованими, відмінно знайте свій предмет, цікаво та доступно викладайте навчальний матеріал.
3. Умійте поважати кожного учня і бачити в ньому особистість.
4. Умійте керувати власними емоціями та розвивати позитивні почуття до дітей.
5. Навчіться любити дітей. Люблячи їх, не заробляйте дешевого авторитету всепрощенням, невимогливістю – це розбещує дітей.
6. Будьте справедливими, розумійте своїх учнів.
7. Будьте вимогливими до себе, самокритичними, не порушуйте педагогічну етику.
8. Умійте терпляче виправляти його помилки – думки, дії вчинки; навчіться переконувати.
9. Будьте ввічливими, доброзичливими, життєрадісними, людяними.
10. Хай завжди учні бачать у вас старшого друга, порадника, людину, яка підтримає, зрозуміє, дасть пораду.
11. Ніколи не принижуйте людської гідності дитини, будьте непримиренними до подібних дій Ваших колег.
12. Станьте вимогливими та будьте витриманими у стосунках з учнями.

Рекомендації учням у вирішенні проблем у спілкуванні з однолітками


ПОРАДИ УЧНЯМ
Дотримуйся наступних принципів!

     Досить часто хлопці й дівчата потрапляють у ситуації, коли їм важко зробити пер¬ший крок до знайомства, особливо, із людиною протилежної статі, перший крок до примирення. За цим стоять глибокі переживання: страх, роздратування, несподівана агресивність. Усе це може ускладнювати життя. Але при бажанні завжди можна знайти вихід.

Пам'ятай!

1. Найважливішим є саме перший крок. Тому, якщо ти хочеш познайомитися чи помиритися, йди першим назустріч людині, не чекай і не думай, що це повинна зробити вона.
2. Посміхайся! Твоя посмішка свідчить про добрі наміри.
3. Частіше називай ім'я співрозмовника. Для кожного звук власного імені найсолодший і найважливіший звук людської мови.
4. Проявляй щиру зацікавленість.
5. Інтонацією, виразом обличчя, позою покажи зацікавленість.
6. Намагайся знайти цікаву тему для розмови. Розмова «ні про що», про футбол, погоду, фільм теж може дати хороший результат. Важливо те, що контакт уже відбув¬ся.
7. Налаштовуйся на людину, уважно слухай її. Слухати набагато важче, аніж гово¬рити самому. Уважно спостерігай за іншими, намагайся якомога глибше зрозуміти по¬відомлення (те, про що говорить інший), запам'ятовуй почуте, перед тим як дати відповідь.
8. Слова не обов 'язково найважливіші елементи повідомлень. Ми спілкуємося навіть тоді, коли мовчимо.
9. Будь відкритим, випромінюй тепло, і воно повернеться до тебе.
 

Як правильно формулювати бажання
 
По-перше, ми повинні мислити позитивно і посилати Життю сигнали не «з мінусом», а «з плюсом». Воно їх прийматиме до уваги і виконуватиме.

По-друге, треба навчитися радіти життю, яким би воно не було. І, якщо Ви опинилися в ситуації, не зовсім для вас зрозумілій, значить Життя Вам дало можливість відпочити, порівняти, випробувати і прийняти цю ситуацію такою, якою вона є. Так, до речі, ця ситуація виникла не просто так, а з вашої свідомості або підсвідомості.

По-третє, всі наші бажання, а вони виникають в підсвідомості, треба правильно формулювати, щоб Життя наше потрудилося і виконало їх так, як ми цього хочемо, а не так, як карта ляже.

ДЕКІЛЬКА ПОРАД

1. Позбавтеся блокуючих чинників в Житті, відчувайте себе успішними і частіше посміхайтесь. Адже життя можна прожити сумно, а можна радісно, навіть при зіткненні з невеликими труднощами.

2. Складіть список Ваших бажань, причому тільки в ствердній формі: «Я розумію складний матеріал», «Я стаю студентом», «Я знайомлюся з цікавою людиною».

3. Не замовляйте відразу N-нну кількість бажань. Спочатку виберіть одне, найголовніше, потім інше, вже менш значуще - і так далі, розділяючи бажання по значущості. Замовляйте Життя те, що вам дійсно необхідне.

4. Кращі формулювання бажань - це 6-10 слів без негативних частинок «не» чи «ні». Зі свого списку виберіть 5 головних і працюйте з ними протягом півроку.

5. Бажання замовляйте тільки для себе, не включайте в свої цілі інших людей. Життя виконає те, що Ви попросите і чим із задоволенням користуватиметеся.

6. Бажання не повинні бути двозначними. Формулюйте їх коректно і конкретно. 

7. Формулюючи бажання, обов'язково вказуйте кінцевий результат, а не шлях його досягнення. Хочете, наприклад, комп'ютер, пишіть: «Я отримую комп'ютер». Як Життя розпорядиться, не знає ніхто - може, ви на комп'ютер складатимете гроші, а може, Вам його подарують, може виграєте в лотерею або під час участі в акції. Не варто формулювати бажання типу: «Я хочу, щоб мені подарували комп'ютер».

8. Частіше повторюйте своє бажання, щоб Життя виконало його точно.

                   Бажаємо Вам успіхів у формулюванні бажань!
 
 

 

Вхід на сайт
* *
* * *
Пошук
Календар
«  Лютий 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2020