Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 10.07.2020, 06:19

Вербківська ЗШ І-ІІІ ступенів

Меню сайту
Міні-чат
200
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія рідного краю

           Слобода Вербки при річці Самара, знаходилася в Павлоградському повіті. Тут в 1700 році в чащі розложистих верб і диких тополів, сиділи куренями і зимівниками багато запорізького козацтва, займаючись рибальством і скотарством. Після ліквідації Запорізької Січі тут виникло ціле поселення – велика казенна слобода.

 За переказами сторожилів села, по берегах річки Самари росло багато верб, то і  своє поселення козаки назвали Вербками. За даними Азовської губернської канцелярії в 1782 році в ній налічувалось 200 дворів з 1365 жителями. Згідно п’ятої ревізії у Вербках було 245 дворів казенних українських поселенців і 18 дворів козацьких, всього населення – 1896 чоловік. Вони обробляли 8403 десятин орної землі, користувались 4120 десятинами сіножатей та 80 десятинами лісу.

      Кріпосницька держава обкладала державного селянина таким податком, що далеко не кожен міг їх сплатити. У 1838 році недоїмку з селян Вербок стягували за допомогою військ. Напередодні реформи 1861 року у Вербках мешкало 3865 чоловік.

Соціальна нерівність ще більше посилилась після здійснення столипінської аграрної реформи, під час якої на окремі відрубні ділянки виділялось 46 господарств. Це були багатії, їм і земля дісталась краща. Бідноті були виділені малородючі землі на схід і на північ від села. Звичайно, на таких землях врожаї були мізерними. Більшість збіднілих селян переходило в найми до куркулів або виїжджало за межі села та до міста Павлограда.

     Жили селяни в низеньких хатах-мазанках з солом’яними та очеретяними покрівлями, глиняною долівкою, маленькими підсліпуватими вікнами. В хаті стояли одна-дві лави, саморобні стільці, стіл і скриня. За ліжко служив піл, за постіль верхній одяг. Від снігу до снігу селяни ходили босими. Особливо  вис0окою була дитяча смертність. В 1965 році земство збудувало в селі школу, першим учителем в селі був Стрелін Михайло Іванович.

До революції навчання дітей очолювали відставні солдати, які поверталися із служби. На все село тоді навчалося 30-40 селянських дітей, а початкову освіту за 4 класи одержало 10-16 чоловік, а решта відсіювалась через недостатки. Населення було неписемним, хоч тут було 2 церковно парафіальні школи. Через злидні навіть ця елементарна освіта була неосяжна для трударів
   Радянська влада в селі була встановлена наприкінці грудня 1917 року. Та почалась іноземна інтервенція та громадська війна. Весною 1918 року ветро-німецькі окупанти захопили село. Для боротьби проти окупантів в селі був створений партизанський загін на чолі з І.Б.Моренцем. Його кістяком були місцеві комуністи і ревкомівці.
 В листопаді  1918 року цей загін, розгромивши у Вербках куркульський союз, взяв участь у визволенні міста Павлограда від інтервентів та петлюрівців. Смертю хоробрих загинули партизани: Лупир Г.М., Клименко М., Сорка, С.К.Котенко.

      9 грудня 1918 року відбулися вибори до Вербківської волосної Ради. Першим головою виконкому  був Скрипник Ф.П., його помічником   -  Г.К. Васильченко. Напруженою і  різнобічною була робота виконкому. У складних умовах він  вирішував різні питання. Влітку 1919 року коли денікінці захопили Вербки, місцеві комуністи і безпартійні активісти пішли у підпілля.  Згодом вони сформували партизанський загін у складі 100 чоловік, який знову очолив комуніст І.Ф. Моринець. Загін базувався в Самарському лісі і звідти завдавав ударів ворогові. Вороги навіть встановили грошову винагороду за голови ватажків загону, мстили рідним і близьким партизанів. У грудні 1919 року в селі було відновлено владу Рад. Весною 1920 року сільська Рада провела перерозподіл землі між селянами, землю одержали селяни, які до революції  її  зовсім не мали. Весною і  влітку 1920 року трудящі  Вербок, як і раніше, активно допомагали Червоній Армії продовольством та одягом. На початку 1918 року була утворена комсомольська організація. Першими комсомольцями в селі  були : І.В. Васильченко, П.М. Шимко, П.Г. Приходько, К.І. Надьчин, К.Я. Талалай, та інші.

        Влітку 1921 року в осередку було вже 10 комсомольців. Їх очолив комуніст Т.М. Калініченко. Вже  на  початку  1921  року у  Вербках  почались заняття в школах,  діяли клуб,  хата-читальня, бібліотека. До активної участі у громадському житті залучилися жінки. 3 ініціативи сільського партосередку у липні 1921 року було створено «Спілку вербських селянок», в якій налічувалось 13 жінок - делегаток. За їх участю в селі було відкрито притулки та дітбудинок для дітей-сиріт.

        Складними для жителів нашого села були 1921-1922 роки. Неврожаї дуже підірвали економіку села. Скоротились посівні площі. Значна частина жителів Вербок в 1922 році голодувала. Велику допомогу бідноті села подавала Радянська влада. У 1925 році селянство Вербок відновило довоєнні посівні площі і поголів’я худоби. Значно поліпшився добробут населення. Перше колективне господарство виникло в Вербках на початку 1925 року. Це була комуна імені  Петровського, в якій  згуртувалося 10 родин бідняків.

Незабаром Вербки стали селом суцільної колективізації. Тут було утворено 3 колгоспи : «3ірка», «ім.Фрунзе», «Друга п'ятирічка». Кожний з них мав близько трьох тисяч га. орної землі. Головною культурою була озима пшениця, яка займала половину посівних площ. Великих ycпixiв добились Колгоспники. Були в їхньому житті і досягнення i незгоди, але люди з радістю будували нове життя.
          Понад piк головою першої комуни був посланець Павлоградської міської парторганізації С.Л. Ковпак, відомий пізніше державний i військовий діяч, двічі герой Радянського Союзу. Але в червні 1941 року мирна праця трудівників села була перервана нападом німецько-фашистських загарбників. 10 жовтня 1942 року тут почала діяти підпільна група в складі 26 чоловік під  керівництвом заступника секретаря Павлоградського підпільного райкому партії М. I. Лупиря i члена райкому комсомолу М.О. Запорохець. Ризикуючи своїм життям члени підпільної організації i мирні жителі боролись з ворогом, тим самим прискорюючи День Перемоги. Haші односельці - П.М. Троценко, B.I. Котенко боролись у партизанських загонах Білорусії. За це вони нагороджені іменами і медалями Радянського Союзу.

          18 вересня 1943 року війська Червоної Армії визволили Вербки від німецько-фашистських загарбників. Шкода, заподіяна німцями тільки господарствам колгоспників, перевищувала 10 млн.крб. Фашисти стратили 45 жителів села, 369 чоловік вивезли з Німеччини.

Жителі села приступили до відбудови зруйнованого війною господарства. Основний тягар робіт ліг на плечі жінок, підлітків і літніх людей. У 1944 році в колгоспах Вербок залишилось всього 2622 чол. населення. Працездатних було тільки 836 з них 107 чоловіків.
Але ніщо не могло зупинити селянство Вербок в прагненні якнайшвидше відбудувати артілі. За роки першої післявоєнної п'ятирічки посівні площі під зерновими культурами зросли з 3,3 тисячі до 5,2тисячі га., технічних культур – у 2,5 рази.
Зросли грошові прибутки колгоспників. У 1958 році сільськогосподарські артілі об'єдналися в колгосп «Рассвет». В бригадах, тваринницьких фермах, на колгоспних ланах працювали чудові люди, трудова слава яких сягала за межі села i району. Це їx імена - Чапля П.А. - Герой Соціалістичної праці, О.В. Гутаєва - агроном колгоспу, Самсоненко П.Д. - лікар-ветеренар, Д.А. Коза, І.Ф. Губа, А.А Калініченко, та багато інших людей. Змінювалось життя, мінялись люди, змінився i зовнішний вигляд села. Замість хат, критих соломою та очеретом, люди споруджують нові сучасні будинки. В село поступово приходить газ. Близьке розташування шахт змінило соціальний склад населення.
         Населення села Вербки складає 4707 чоловік, з них понад 50% робітники i службовці,  які працюють на підприємствах i будовах Західного Донбасу.

        Сучасні Вербки - село суцільної письменності. Із Вербок вийшло чимало людей, які ycпішно працюють у різних галузях господарства, науки, культури нашої країни. На території села розташовані: Сільрада, середня школа, відділення зв'язку, амбулаторія, аптека, церква. На кошти колгоспу «Рассвет» та добровільні пожертвування жителів у центрі села споруджено Меморіал Слави, що повсякчас нагадує вербчанам жахливі роки війни.
Пам'ятний хрест в центрі села, поставлений жертвам голодомору 1932 - 33 років, ніби кличе живих « Це не повинно повторитись. »



Вхід на сайт
Хмаринка тегів
Пошук
Календар
«  Липень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2020