| Календар |
| « May 2022 » | | Su | Mo | Tu | We | Th | Fr | Sa | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | | 29 | 30 | 31 |
|
| Статистика |
Total online: 1 Guests: 1 Users: 0 |
|
| КЗ "Вербківська ЗШ І-ІІІ ступенів" |
 |
Слобода Вербки при річці Самара, знаходилася в Павлоградському повіті. Тут
в 1700 році в чащі розложистих верб і диких тополів, сиділи куренями і
зимівниками багато запорізького козацтва, займаючись рибальством і скотарством.
Після ліквідації Запорізької Січі тут виникло ціле поселення – велика казенна
слобода.
За переказами сторожилів села, по берегах річки Самари росло багато
верб, то і своє поселення козаки назвали
Вербками.
За даними Азовської губернської канцелярії в 1782 році в ній налічувалось
200 дворів з 1365 жителями.
Згідно п’ятої ревізії у Вербках було 245 дворів казенних українських
поселенців і 18 дворів козацьких, всього населення – 1896 чоловік.
Вони обробляли 8403 десятин орної землі, користувались 4120 десятинами
сіножатей та 80 десятинами лісу.
Кріпосницька держава обкладала державного селянина таким податком, що
далеко не кожен міг їх сплатити. У 1838 році недоїмку з селян Вербок стягували
за допомогою військ.
Напередодні реформи 1861 року у Вербках мешкало 3865 чоловік.
Соціальна
нерівність ще більше посилилась після здійснення столипінської аграрної
реформи, під час якої на окремі відрубні ділянки виділялось 46 господарств. Це
були багатії, їм і земля дісталась краща.
Бідноті були виділені малородючі землі на схід і на північ від села.
Звичайно, на таких землях врожаї були мізерними. Більшість збіднілих селян
переходило в найми до куркулів або виїжджало за межі села та до міста
Павлограда.
Жили селяни в низеньких хатах-мазанках з солом’яними та очеретяними
покрівлями, глиняною долівкою, маленькими підсліпуватими вікнами. В хаті стояли
одна-дві лави, саморобні стільці, стіл і скриня. За ліжко служив піл, за
постіль верхній одяг. Від снігу до снігу селяни ходили босими. Особливо вис0окою була дитяча смертність.
В 1965 році земство збудувало в селі школу, першим учителем в селі був
Стрелін Михайло Іванович.
До революції навчання дітей очолювали відставні солдати, які поверталися із
служби. На все село тоді навчалося 30-40 селянських дітей, а початкову освіту
за 4 класи одержало 10-16 чоловік, а решта відсіювалась через недостатки.
Населення було неписемним, хоч тут було 2 церковно парафіальні школи.
Через злидні навіть ця елементарна освіта була неосяжна для трударів
Радянська влада в селі була встановлена наприкінці грудня 1917 року. Та
почалась іноземна інтервенція та громадська війна. Весною 1918 року ветро-німецькі
окупанти захопили село. Для боротьби проти окупантів в селі був створений
партизанський загін на чолі з І.Б.Моренцем. Його кістяком були місцеві
комуністи і ревкомівці.
В листопаді 1918 року цей загін,
розгромивши у Вербках куркульський союз, взяв участь у визволенні міста
Павлограда від інтервентів та петлюрівців. Смертю хоробрих загинули партизани:
Лупир Г.М., Клименко М., Сорка, С.К.Котенко.
9 грудня 1918 року відбулися вибори до Вербківської волосної Ради.
Першим головою виконкому був
Скрипник Ф.П., його помічником - Г.К. Васильченко. Напруженою і різнобічною була робота виконкому. У складних
умовах він вирішував різні питання.
Влітку 1919 року коли денікінці захопили Вербки, місцеві комуністи і
безпартійні активісти пішли у підпілля.
Згодом вони сформували партизанський загін у складі 100 чоловік, який
знову очолив комуніст І.Ф. Моринець. Загін базувався в Самарському лісі і
звідти завдавав ударів ворогові. Вороги навіть встановили грошову винагороду за
голови ватажків загону, мстили рідним і близьким партизанів.
У грудні 1919 року в селі було відновлено владу Рад. Весною 1920 року
сільська Рада провела перерозподіл землі між селянами, землю одержали селяни,
які до революції її зовсім не мали.
Весною і влітку 1920 року
трудящі Вербок, як і раніше, активно
допомагали Червоній Армії продовольством та одягом.
На початку 1918 року була утворена комсомольська організація. Першими
комсомольцями в селі були : І.В.
Васильченко, П.М. Шимко, П.Г. Приходько, К.І. Надьчин, К.Я. Талалай, та інші.
Влітку 1921 року в осередку було вже 10 комсомольців. Їх очолив комуніст Т.М.
Калініченко.
Вже на початку
1921 року у Вербках
почались заняття в школах, діяли
клуб, хата-читальня, бібліотека.
До активної участі у громадському житті залучилися жінки. 3 ініціативи
сільського партосередку у липні 1921 року було створено «Спілку вербських селянок»,
в якій налічувалось 13 жінок - делегаток. За їх участю в селі було відкрито
притулки та дітбудинок для дітей-сиріт.
Складними для жителів нашого села були 1921-1922 роки. Неврожаї дуже
підірвали економіку села. Скоротились посівні площі. Значна частина жителів
Вербок в 1922 році голодувала.
Велику допомогу бідноті села подавала Радянська влада. У 1925 році
селянство Вербок відновило довоєнні посівні площі і поголів’я худоби. Значно
поліпшився добробут населення.
Перше колективне господарство виникло в Вербках на початку 1925 року. Це
була комуна імені Петровського, в
якій згуртувалося 10 родин бідняків.
Незабаром Вербки стали селом суцільної колективізації. Тут було утворено 3
колгоспи : «3ірка», «ім.Фрунзе», «Друга п'ятирічка». Кожний з них мав близько
трьох тисяч га. орної землі. Головною культурою була озима пшениця, яка займала
половину посівних площ.
Великих ycпixiв добились Колгоспники. Були в їхньому житті і досягнення i
незгоди, але люди з радістю будували нове життя.
Понад piк головою першої
комуни був посланець Павлоградської міської парторганізації С.Л. Ковпак,
відомий пізніше державний i військовий діяч, двічі герой Радянського Союзу.
Але в червні 1941 року мирна праця трудівників села була перервана нападом
німецько-фашистських загарбників.
10 жовтня 1942 року тут почала діяти підпільна група в складі 26 чоловік
під керівництвом заступника секретаря
Павлоградського підпільного райкому партії М. I. Лупиря i члена райкому
комсомолу М.О. Запорохець. Ризикуючи своїм життям члени підпільної організації
i мирні жителі боролись з ворогом, тим самим прискорюючи День Перемоги.
Haші односельці - П.М. Троценко, B.I. Котенко боролись у партизанських
загонах Білорусії. За це вони нагороджені іменами і медалями Радянського Союзу.
18 вересня 1943 року війська Червоної Армії визволили Вербки від
німецько-фашистських загарбників. Шкода, заподіяна німцями тільки господарствам
колгоспників, перевищувала 10 млн.крб.
Фашисти стратили 45 жителів села, 369 чоловік вивезли з Німеччини.
Жителі села приступили до відбудови зруйнованого війною господарства.
Основний тягар робіт ліг на плечі жінок, підлітків і літніх людей. У 1944 році
в колгоспах Вербок залишилось всього 2622 чол. населення. Працездатних було
тільки 836 з них 107 чоловіків.
Але ніщо не могло зупинити селянство Вербок в
прагненні якнайшвидше відбудувати артілі.
За роки першої післявоєнної п'ятирічки посівні площі під зерновими
культурами зросли з 3,3 тисячі до 5,2тисячі га., технічних культур – у 2,5
рази.
Зросли грошові прибутки колгоспників. У 1958 році сільськогосподарські
артілі об'єдналися в колгосп «Рассвет».
В бригадах, тваринницьких фермах, на колгоспних ланах працювали чудові
люди, трудова слава яких сягала за межі села i району.
Це їx імена - Чапля П.А. - Герой Соціалістичної праці, О.В. Гутаєва -
агроном колгоспу, Самсоненко П.Д. - лікар-ветеренар, Д.А. Коза, І.Ф. Губа, А.А
Калініченко, та багато інших людей.
Змінювалось життя, мінялись люди, змінився i зовнішний вигляд села. Замість
хат, критих соломою та очеретом, люди споруджують нові сучасні будинки. В село
поступово приходить газ. Близьке розташування шахт змінило соціальний склад
населення.
Населення села Вербки складає 4707 чоловік, з них понад 50%
робітники i службовці, які працюють на
підприємствах i будовах Західного Донбасу.
Сучасні Вербки - село суцільної письменності. Із Вербок вийшло чимало
людей, які ycпішно працюють у різних галузях господарства, науки, культури
нашої країни.
На території села розташовані: Сільрада, середня школа, відділення зв'язку,
амбулаторія, аптека, церква.
На кошти колгоспу «Рассвет» та добровільні пожертвування жителів у центрі
села споруджено Меморіал Слави, що повсякчас нагадує вербчанам жахливі роки
війни.
Пам'ятний хрест в центрі села, поставлений жертвам голодомору 1932 - 33
років, ніби кличе живих « Це не повинно повторитись. »
|
|
